Чесно кажучи, такої справи у мене не було ані як у прокурора під час здійснення процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення в суді, ані як у адвоката під час здійснення захисту моїх клієнтів.

Мова йде про справу № 183/5789/19 — ДТП із смертельним наслідком, яка з вересня 2019 року розглядалась в Новомосковському міськрайонному суді Дніпропетровської області.

І лише 29.03.2023 було винесено вирок:

— Мій клієнт, водій «Л», визнаний винним за ч. 2 ст. 286 КК України

— Йому призначене покарання в виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Отже, коротко про обставини, в яких мій клієнт був визнаний винним. (Під час висвітлення цієї справи прізвища обвинуваченого, свідків, потерпілого будуть замінені літерами).

Обставини події
(викладено відповідно до винесеного вироку)

15.05.2019, приблизно о 20:45, водій «Л», керуючи технічно справним автомобілем “ВАЗ 21043”, рухався в темний час доби в лівій смузі по сухому покриттю проїзної частини автодороги М-04 “Знам’янка-Луганськ-Ізварине”, яка має по дві смуги в обидва напрямки. В салоні автомобіляі перебували пасажири «М», «Д», «Ш».

Під час руху по вищевказаній автодорозі, водій «Л», будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змінам, потрапив заднім колесом автомобіля до вибоїни на асфальтному покритті, в результаті чого відбулась розгерметизація заднього колеса, та виникла необхідність у вимушеній зупинці автомобіля.

«Л» змінив швидкість автомобіля аж до зупинки. І там же, на лівій смузі, якою і рухався до зупинки транспортного засобу, почав робити заміну заднього лівого колеса.

В цей же час, 15.05.2019, приблизно о 21:15, на вказаній автодорозі по лівій смузі зі швидкістю приблизно 90 км/год. рухався невстановлений вантажний автомобіль під керуванням невстановленого водія.
За вантажним автомобілем в попутному напрямку, теж по лівій смузі, рухався технічно справний автомобіль “ВАЗ 21150”.

При наближенні до перешкоди у вигляді автомобіля, що стоїть на смузі руху, невстановлений вантажний автомобіль змінив напрямок руху праворуч, тобто з лівої смуги в праву, та продовжив рухатися в напрямку с. Новоселівка, Новомосковського району Дніпропетровської області.

А водій «Ц», який керував автомобілем ВАЗ 21150, і їхав за невстановленим вантажним автомобілем, на недостатній відстані для зупинки автомобіля та безпечного об’їзду виявив на своїй смузі для руху автомобіль “ВАЗ 21043. Цей автомобіль стояв в лівій смузі з порушеннями вимог Правил дорожнього руху України.
Водій застосував міри щодо зменшення швидкості керованого ним автомобіля, але через незначну відстань до виниклої небезпеки допустив наїзд передньою частиною автомобіля ВАЗ 21150 на пішохода «Д», який в цей момент стояв біля задньої частини автомобіля ВАЗ 21043. А також водій допустив зіткнення передньою частиною автомобіля ВАЗ 21150 з задньою частиною автомобіля ВАЗ 21043.

Своїми діями водій «Л» грубо порушив вимоги п.п. 1.3., 1.5., 2.3. б), 15.11. та 15.14 Правил дорожнього руху України.

Порушення п.п. 15.11. та 15.14. Правил дорожнього руху України «Л» знаходиться у причинному зв’язку з настанням події даної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пішохід «Д» отримав тілесні ушкодження, що у своїй сукупності відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, несумісних з життям.

Вказані обставини повторюють фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті.

Однак, наперед необхідно прояснити, що пішохід «Д» — це особа, яка перебувала в салоні водія «Л», коли автомобіль останнього вимушено запинився через потрапляння у вибоїну. Та в момент, коли все ж таки автомобіль вимушено зупинився, всі пасажири вийшли з салону автомобіля. До моменту зіткнення іншого автомобіля — час, приблизно, 15-20 хв.

Позиція захисту

Одразу необхідно зазначити, що я вступив до цієї справи вже після постановлення вироку. А саме під час підготовки апеляційної скарги та участі в засіданнях в апеляційному суді.

Коротко про сформовану позицію захисту в суді апеляційної інстанції:

— Судом визнано недопустимим доказом експертизу, проведену на замовлення водія «Л», в ході якої були досліджені та надані висновки з урахуванням слідчого експерименту за участю самого водія «Л» в статусі свідка. Суд застосував доктрину «плоду отруйного дерева»;

— Судом не взяті до уваги показання свідків, які були пасажирами в автомобілі, керованим водієм «Л». Зокрема інформацію про те, що заклинили гальма, автомобіль неможливо було перемістити; чоловіки намагалися здвинути автомобіль на узбіччя, оскільки авто зупинилося на лівій полосі руху, однак у них не вийшло це зробити. Тому вони вирішили міняти колесо на місці.

— Поставлено під сумнів обвинувачення у зв’язку з можливим порушенням водієм «Л» Правил дорожнього руху та причинним зв’язком із загибеллю «Д».

Проводячи аналіз дій водія «Л» після вимушеної зупинки, необхідно зазначити, що у відповідності до п. 9.10 Правил дорожнього руху України разом з увімкненою аварійною світловою сигналізацією слід установити знак аварійної зупинки або миготливий червоний ліхтар на відстані, що забезпечує безпеку дорожнього руху, але не ближче 20 м до транспортного засобу в населених пунктах і 40 м поза ними, у разі:

1) скоєння дорожньо-транспортної пригоди

2) вимушеної зупинки в місцях з обмеженою оглядовістю дороги хоча б в одному напрямку менше 100 м

Згідно з обвинуваченням водій «Л» здійснив вимушену зупинку. Саме у зв’язку з цим останній не порушив вимоги п. 15.11 ПДР, який регулює вимушену зупинку в умовах недостатньої видимості.

Додаткова обов’язкова вимога для водія «Л» щодо встановлення окрім знаку аварійної зупинки є обмежена оглядовість дороги хоча б в одному напрямку менше 100 м. Місце автомобільної дороги, де вимушено зупинився «Л» не має обмеженої оглядовості.

Під час проведення досудового розслідування, а також під час судового розгляду прийнято за доведену версію сторони обвинувачення, що ґрунтувалось на показаннях свідків «Ц», «К» та «Ф» щодо наявності вантажних фур, одна з яких різко змінила напрямок свого руху праворуч та автомобіль під керуванням «Ц» здійснив наїзд на «Д».

Не враховано той факт, що після вимушеної зупинки «Л» пасажири, які знаходились в салоні автомобіля, вийшли з салону та перебували в різних місцях: на дорозі, на узбіччі. Та в даному випадку дії «Л» жодним чином не регулюються ПДР щодо знаходження пасажирів в цьому випадку, оскільки після того, як особи покинули салон автомобіля, вони набувають статусу пішоходів, на який розповсюджуються права та обов’язки саме пішоходів.

«Л» з об’єктивних причин не міг контролювати дії та місце розташування пасажирів, які вийшли з салону автомобіля і які набули статусу пішоходів. В цей час «Л» займався ремонтними роботами із заміни лівого заднього колеса.

Необхідно зазначити визначення статусу пішохода та його права й обов’язки.

Так, пішохід — особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в кріслах колісних без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу коляску чи крісло колісне (п. 1.10 ПДР).
4.10. Перед виходом на проїзну частину з-за транспортних засобів, що стоять, та будь-яких об’єктів, що обмежують оглядовість, пішоходи повинні впевнитись у відсутності транспортних засобів, що наближаються.
4.11. Чекати транспортний засіб пішоходи повинні на тротуарах, посадкових майданчиках, а якщо вони відсутні, — на узбіччі, не створюючи перешкод для дорожнього руху.
4.14. Пішоходам забороняється:
а) виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху;
б) раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід;
г) переходити проїзну частину поза пішохідним переходом, якщо є розділювальна смуга або дорога має чотири і більше смуг для руху в обох напрямках, а також у місцях, де встановлено огородження;
ґ) затримуватися і зупинятися на проїзній частині, якщо це не пов’язано із забезпеченням безпеки дорожнього руху;
д) рухатися по автомагістралі чи дорозі для автомобілів, за винятком пішохідних доріжок, місць стоянки і відпочинку.

Ось такі обставини справи, якщо коротко.

Після винесення вироку водій «Л» та я, як захисник водія, написали апеляційні скарги, які були розглянуті 23.08.2023 Дніпровським апеляційним судом.

В результаті розглядання апеляційних скарг Дніпровський апеляційний суд

— скасував вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області як незаконний
— призначив новий розгляд в суді першої інстанції

Коротко про мотиви апеляційного суду:

— причинний зв`язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями правил дорожнього руху й відповідними наслідками;

— під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити та встановити порушення ПДР, які мали місце, але водночас він повинен зазначити у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК, тобто перебували у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли;

— тільки порушення ПДР, які містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу цього злочину (постанова ККС ВС від 06.09.2022 у справі №718/2750/19);

— визнання доказу, який виправдовує обвинуваченого з підстав істотного порушення його прав під час досудового розслідування грубо порушує принцип змагальності кримінального провадження та право на захист обвинуваченого, а тому висновки суду першої інстанції про недопустимість висновку експерта № 10.1/011 від 22.03.2021 є помилковими та ґрунтуються на хибному тлумаченні положень КПК, оскільки фактично суд першої інстанції визнав недопустимим доказ сторони захисту з підстав порушення прав обвинуваченого;

— під час оцінки вищезазначеної судової експертизи та протоколу слідчого експерименту, проведеного за участю водія «Л», суд першої інстанції не звернув увагу на правовий висновок, який міститься у постанові ККС ВС від 21 жовтня 2020 року у справі № 345/522/16-к, зміст якого полягає в тому, що вчинення слідчим чи прокурором дій, спрямованих на отримання показань від свідка, щодо якого відсутні дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим у майбутньому, не вказують на недопустимість зазначених показань як доказів.
Не вважаються недопустимим доказом пояснення свідка, надані під час слідчого експерименту, проведеного з метою відтворення обставин ДТП, якщо до проведення слідчого експерименту були відсутні дані про те, що саме ця особа винувата у порушенні правил дорожнього руху, а висновок експерта, яким було встановлено, що саме дії цієї особи призвели до настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у ч. 2 ст. 286 КК, був наданий після проведення слідчого експерименту;
— апеляційний суд також вважає слушними й доводи апеляційної скарги сторони захисту в тій частині, що судом не встановлено яким чином водій «Л» , фактично здійснюючи заміну заднього колеса, міг вплинути на дії «Д» , який перебував на проїжджій смузі для руху, поза межами транспортного засобу «Л», тобто в розумінні ПДР України був пішоходом та на якого поширювались вимоги п. 4.10, 4.11 та 4.14 ПДР України.

Резюме

Отже, судом апеляційної інстанції резюмовано, що суд першої інстанції:
1) не надав належної оцінки тим чи іншим доказам або їх сукупності;

2) здійснив неправильне тлумачення норм матеріального чи процесуального права;

3) не дослідив ті чи інші обставини, що мають значення для вирішення тих чи інших питань в межах кримінального провадження тощо.

Крім того, суд апеляційної інстанції зобов’язав суд при новому розгляді справи розглянути питання щодо необхідності проведення слідчого експерименту за участю свідка «Ц» та за наслідками проведення цього слідчого експерименту вирішити питання про призначення повторної, можливо комісійної інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.1 «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди» з метою усунення протиріч щодо обставин та механізму наїзду автомобіля «Ц» на пішохода «Д».

Вказана ухвала суду апеляційної інстанції наразі є надією на те, що під час нового судового розгляду позиція сторони захисту не буде проігнорована; а наявні докази будуть оцінені у відповідності до вимог чинного КПК України на предмет належності та допустимості.

З метою більш ґрунтовного ознайомлення, роблю посилання на судові рішення по справі № 183/5789/19 в Єдиному державному реєстрі судових рішень:
— вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.03.2023; 
— ухвала Дніпровського апеляційного суду від 24.08.2023.  .

Прошу читачів мого сайту долучитися до обговорення цієї справи.

Андрій Анищенко

.