Вважається, що чинний Кримінальний процесуальний кодекс України є досить прогресивним нормативно-правовим актом, який у порівнянні з Кримінально-процесуальним кодексом України від 28.12.1960 року знайшов баланс між обвинуваченням та захистом у кримінальному провадженні.
Проте так здається лише на перший погляд. Необхідно відчути реалізацію цього закону на практиці, проаналізувати його норми, та прийти до висновку, що між стороною захисту та стороною обвинувачення, як між молотом та ковадлом, є така «фігура», яка досить тривалий час може перебувати у стані невизначеності. Це свідок. Можливо, на перший погляд, це твердження може не сприйматися серйозно, однак це дійсно так.
У багатьох категоріях кримінальних проваджень, зокрема:
— у сфері господарської діяльності;
— у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту;
— у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;
— у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг особа може бути допитана в якості свідка, проте зі спливом тривалого часу її статус може змінитися на інший — статус підозрюваного.
Доволі часто така особа розуміє розвиток подальших подій. Наприклад, особа, у якої вилучають наркотичний засіб, психотропну речовину тощо, звичайно знає, що саме представляє відповідний засіб або речовина. Проте під час вилучення слідчий, або інший працівник органу поліції (як це зазвичай буває) не може вказати в протоколі огляду місця події, обшуку, що вилучений засіб або речовина є наркотичною або психотропною.
Для відповідного висновку необхідні спеціальні знання та проведення відповідних досліджень, тобто призначення та проведення судової хімічної експертизи. При цьому між часом вилучення речовини та отриманням відповідних висновків може пройти досить тривалий час (на практиці це може тривати від одного до семи місяців, можливо й більше).
Особа, у якої вилучається відповідний засіб або речовина, практично завжди допитується слідчим у якості свідка з метою встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Проте відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
Проблемою в цій ситуації є відсутність можливості у людини робити які-небудь дії, які допоможуть запобігти повідомлення їй про підозру.
Пасивна і активна форма захисту
Звичайно, свідок має гарантії права на захист, зокрема:
- користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою допомогою адвоката
- відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї родини (ст. 66 КПК України)
Це є пасивна форма захисту, яка напряму залежить від тієї процесуальної дії, яку провидить слідчий або прокурор за участю відповідного свідка.
Гостро стоїть питання щодо «активного захисту наперед», тобто до моменту повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
На теперішній час свідок не може:
— ознайомлюватися з матеріалами кримінального провадження навіть за допомогою адвоката, з яким укладено відповідний договір
— не вправі заявляти слідчому, прокурору клопотання, задоволення яких, можливо, надало б об’єктивні відомості про подію кримінального правопорушення шляхом проведення слідчих (розшукових) дій: допиту конкретних свідків, проведення додаткового огляду місця події або предмету, призначення певних експертиз або конкретизація поставлених експерту питань тощо
Відповідна особа позбавлена навіть права на отримання постанови про закриття кримінального провадження згідно до положень ч. 6 ст. 284 КПК України, а також не має можливості оскаржити відповідну постанову до слідчого судді в частині мотивів закриття кримінального провадження.
Аналогічна ситуація дуже часто виникає під час розслідування кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності, коли стадії пред’явлення повідомлення про підозру передує стадія збирання доказів, переважно документів.
Але з багатьох причин сторона обвинувачення не завжди в змозі зібрати повний обсяг необхідної документації та провести їх аналіз.
На практиці вже в суді обвинувачені долучають документи, що спростовують доводи слідчого та прокурора. І це призводить до винесення виправдувальних вироків.
Проте до часу набрання виправдувальним вироком законної сили особа була змушена на собі відчувати численні обтяження кримінального провадження: відсторонення від посади, застосування запобіжних заходів, накладення арешту на майно, а також фінансові витрати на правову допомогу, втрату авторитету, ділової репутації тощо.
Розумно було б надати таким особам можливість активного захисту до моменту повідомлення про підозру, оскільки правильна реалізація процесуальних прав може мати наслідком переконання слідчого та прокурора про відсутність складу злочину, або навіть події кримінального правопорушення, та у подальшому — прийняття рішення про закриття кримінального провадження.
Це напряму кореспондується з завданнями кримінального провадження, закріпленими ст. 2 КПК України. Зокрема, завданням є не тільки забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, та жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Виклик на допит
На теперішній час особам, які викликаються до органу досудового розслідування для допиту в якості свідків, варто використовувати той мінімальний набір процесуальних прав, який передбачений ст. 66 КПК України.
У будь-якому випадку до таких «зустрічей» треба готуватись:
— вивіряти інформацію, якою є можливість поділитися зі слідчим,
— ретельно знайомитися з надрукованим протоколом допиту, звертаючи увагу на дату його складання та час проведення слідчої дії,
— користуватись правом заявляти клопотання про внесення до протоколу допиту змін, доповнень і зауважень, а також власноручно робити такі зауваження;
— заявляти клопотання про застосування технічних засобів фіксування допиту, що закріплене ч. 1 ст. 107 КПК України.
З цього приводу необхідно зазначити, що незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов’язковим, тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів — ч. 6 ст. 107 КПК України.
Не треба нехтувати цими простими правами. Звичайно, під час судового розгляду суд не може взяти до уваги показання свідка, надані ним на стадії досудового розслідування та зафіксовані у відповідному протоколі допиту, виходячи з принципу безпосередності дослідження показань, речей і документів, закріпленого ст. 23 КПК України.
Однак відповідні показання на стадії досудового розслідування можуть бути підґрунтям отримання дозволу від слідчого судді на проведення негласних (слідчих) розшукових дій, обшуку, тимчасового доступу до речей і документів, проведення експерименту.
А від результатів проведення цих слідчих дій, у випадку дотримання процесуального закону під час їх реалізації, захищатись вже в статусі підозрюваного та обвинуваченого буде набагато складніше.
Анищенко Андрій
.
